Poems Recent Comments Thursday, March 24, 2005 Я дивлюся на білі обличчя В мозку речення й сказ на малюнки Слиновиділення стало вже звичкою Попіл зтравлено в битому шлунку Топ-стратегія спить у свідомості Топ-вібрації губляться в плинності Я осліп у глобальній прозорості Переконаний в расовій рівності Розпорошена віра у цінності Поринання наосліп у правила Дві труни як доведення рівності Існуванню що раком поставило ... а піднесений келих все ближче До абсорбції вмісту у шлунку Я дивлюсь на присутні обличчя В мозку вірші і збірка малюнків... Wednesday, May 12, 2004 Темні тіні зібгались у жмені Розкуйовджене листя на площі Світлобог мирно сходить на сцену Дать початок вже скінченій прощі Шал мільйонів уже прокажених Світлі очі не вабить могуттям Світлий погляд злітає зі сцени І прямує кудись у майбутнє Шал зростає... Гримить піднебесся Зустріч брата із братом на сцені! Чорнобог з Світлобогом... Єресі ж... Вже проказа ввібралась у гени Два брати ізлетіли над людом Світлі погляди вдаль у майбутнє Ось проказа вже вийшла на сцену І гримить вже скінченним могуттям Thursday, March 6, 2003 Убивчі шпилі уп'ялися в серце... Лавиною в мозок миттєво зійшов Промовистий біль. На смертельному герці Вже вкотре зірвали тримаючий шов. Вже вкотре по тілу блукають примари, І кров переносить банальну любов. І знову дощі, знову купчасті хмари На небі чуттів... розриваючи шов. І краще не стане уже ні на йоту... Безвихідь... та відблиски в згаслих очах... І знов підготовка до душ перельоту У тьмі... уночі... в найчудовіших снах... Tuesday, March 4, 2003 По кривавим слідам вже забутої цноти Знов повзуть посивілі нікчемні роки; Фоліанти людської гіркої скорботи, Установлені небом на підданство квоти, - Все зникає під тиском людської руки. Все зникає під тиском людської потуги, Розбивається й пада уламками вниз; Перші впали, за ними вже маршем йдуть другі, Викидаючи з пам'ятних отворів слиз, Відчиняючи тіло вологому тлінню, Закриваючи мозок від маревних втіх. За небесним, нікчемним, солоним велінням Їх покарано за кимісь вчинений гріх, Їх покарано волею тьмяного світла, Що не здатне зігріти і дати тепла... Світло - геть! десь он Тьма вже розквітла, - Хай же пестить тепер всіх Первинна Імла. Геть із мозків встановлені слабкості догми! Геть навік розуміння звичайних всім слів! Геть примирення стяги й блакитні корогви! Геть цей світ, що із плином віків вже зіпрів... Що з віками зчорнів... що з віками зібгався, Що був тьмою, примарою світлого неба... Геть навіки усіх, хто в цім світлі кохався, - Їх не треба... не треба... не треба... не треба... Friday, January 17, 2003 <p>післятекстові мрії... надії... події... стануть муром позаду чола і обслинені груди все тієї ж повії та ж знайома із мозку імла післяпристрасні лови... розмови... смак цілованих сотнями уст вигляд всіми забутої крови у очах коли знову проснусь післярадісні стогони... гони... я здобув перемогу мов пір геть чуття і усі заборони і згадав про пожовклий папір... і згадав учорашні розмови... і навіщо? нічна боротьба була лиш задоволенням знову із колишнім захопленням... Долі ганьба!!! Friday, December 27, 2002 В подряпинах від хворобливої омани У день сьогоднішній єством ввійшов. Загоюйтесь, душі незримі рани, Скидайте чорношовкові савани, Зірвіть отрути хворобливий шов. Єство, закрий криваві шрами, Позбався шалу учорашніх лов, З'єднайсь із сонцесяйними вітрами, Знеси на землю всі небесні храми, Розлий по жилах ти блакитну кров. Броньовані розбий над серцем хмари, Збудуй для тіла найтривкіший кров. Душі залізноокі комісари Хай зникнуть, мов зими примари, І прийде найблаженніше - любов. Thursday, October 31, 2002 Снігопади лягли на обличчя згорілого міста, у бруківку вкарбовані міццю сліди... І продовжують падать з небесного крісла Міліарди галонів трупної води. На руїнах, що були колися борделем, згадує плісень останні життєві роки... Мертве око побачить на сірих панелях тхнучі й вбиті кислотним дощем кістяки. Безгіллєві дерева упали додолу, на асфальті поламані крила вітрів... Голі хмари на небі... та й небо вже голе. І на Площі Молитв хрест із дерева стлів. На руїнах, що були католицьким храмом, бачать тріщини свої майбутні роки... Де ж пророки, і де православні імами, тхнучі й вбиті кислотним дощем кістяки? І фундаменти швидко здійнялися вгору... У калюжах лиш відблиски чорних світил... Світ - роздягнуто! Світ уже калічно-кволий! Світ утратив життя... Світ миттєво застиг... Wednesday, August 28, 2002 О 9-ій годині прокинувся... як завжди поглянув сновидінню услід зустрівся поглядом із тінню сну. Її фігура знову утікла... Легкий слід вже покинув кімнатну тісняву Хоч на мить би бачити обличчя вгини вигини пестячи руками тінь бажати... Личить чи не личить? я прошу! приснися знову! звабо! <br /> Прокинувся о 3-ій... навколо тіні з вікна вилазять осінні протяги хоча ще тиждень літа Схрестив коліна намагаючись помедитувати а чи знає нічна постать йогу? на небі місяця багаття... може там притулок бога? Може він мене ближче до Неї зробить...<br /> Прокинувся о 5-ій... гуркіт грому десь блискавка порізала пануючу задуху і вітер мов псалми читає Мовби сонний у роті звична ніби сухість хіба я пив? Не те! Вона була у мареві я бачив прозорість Її спини бачив згини а обличчя? Забуття проспівало хоралом! обірвалися душі 6-та і 4-та струни. у мозку чомусь виник образ пластикового пакунку...<br /> Прокинувся о 7.06... це була Вона мені нарешті вдалося відгорнути краєчок Її примарної лівреї і я... прокинувся почуття чоловіка-вампіра у труні... примарні крики у пустельній галереї... Більше Її я не побачу... ні! Вона прийде до мене під час мого останнього сну. забути і не згадувати! Так краще Піти вмитися знову відчути себе частиною Її протилежності у дзеркалі бачачи тільки відбиток власного тіла із сивим відблиском темного розкуйовдженого волосся... Monday, August 26, 2002 сміх розбився об первісні мури вмить розтанув у сонячній тиші порозмивані сном кучугури в мозку нежить сьогодні залишать лишать зникнуть поллються водою упадуть на поверхню дощами не ідіть я прошу вас за мною не повзіть - все ж повзуть! Дідько з Вами! плазуни як і я...<br /> доповзу до гниючої плоті на зігнилому дереві вбитій міг би й я покупатись у злоті міг сидіти в розбитім кориті міг... віддам те життя я задарма може візьмуть дитині забавку хай же вірять в придуману карму кожен день зачиняючи лавку кожну мить умиваючи руки кожен рік убиваючи миті і з небес лише тиша - не гуркіт на зігнилому дереві вбиті ми... чи то він... з кістяка нишком скаляться ікла Всі - до пекла! скоріше до пекла! Гуркіт! З неба? Ні! бридить земля...<br /> Saturday, April 6, 2002 Чорнота простяглась між Світами, Світло зникло навіки в Безмежжі. Міжреальність німа ланцюгами Мозок Сонцю здавила. І Нежить Проникає єством у Закони. Сила Древніх руйнує Порядок. Громогласний набат! Дикі дзвони! Чорнота всім залишиться в спадок. Світ руйнується! Світ-самогубця! Уникає застиглості форми, І з магічним, первинним могуттям Нова Сила з’являється. Догми Будуть знов карбуватися міццю, Знов напишуться Магії Руни. Світ змінився! Хвала Многоріччю! Світ ще зміниться... Труни Навколо лиш труни... тих, що спали, не діяли. Труни... тих, що впали, застигли миттєво. Все банально... Але ж так життєво! Friday, March 15, 2002 Печаль прийшла степами Печаль... Уп'юся болем Відкрийтесь, мої рани... І... співи понад полем Ледь чутними словами Елегії вечірні Озвуть мене з думками... Думки... мої невірні... Думки... печаллю повні Мов скарб я вас лелію В душі... А тіло ззовні... Ні! Жити я не вмію!.. Thursday, March 14, 2002 дощ упав і обмив усім ноги, рідиною потік по обличчю... люди моляться темному богу - діло звичне, для всіх уже звичне... покровителю слабкості шана, мов належне, усюди кладеться... будівництво потрісканих храмів... про святині і мова не йдеться... про цнотливість не кажеться й слова... погляд в дзеркало, втомлене світом... розманіжена втрачена мова, розманіжені мрякою квіти. попід світлом ховаються тіні попід світлом проміння зникає попід світлом дороги потрійні попід світлом людина блукає понад світлом людина блукає понад світлом ховаються тіні понад світлом неясність зникає понад світлом дороги потрійні дощ упав і обмив всім обличчя, по підніжжю потік рідиною... діло звичне, для всіх уже звичне... суміш світла і чорного гною. понад світлом і попід - лиш суміш, понад світлом і попід - лиш тіні додаються і ходять у сумі, нас розбещують власною лінню... нас розбещують попід і понад... А всередині? - Місце не наше... гасне думка й народжує спогад про освітлене променем щастя... про освітлене мрякою щастя... Навіщо впиватись в горлянку? Не джунглі ж навкруг кам'яні... А може - омана це... Й зранку себе не побачу в труні? А буду витати в повітрі, співати веселі пісні, у піжмурки грати із вітром, радіти чудовій весні. На жаль... чи на щастя? А може? Не гоже без може... Навіщо ж в горлянку впиватись тоді, кривавих потоків вдивлятись в воді? Навіщо? Потреба... А може не треба? А може? Без може не гоже... не гоже без може... не гоже... А може? Потреба... не треба.... не треба!!! Monday, November 12, 2001 рима вдарила боляче свiдомiсть не витримала полетiла - повернииись... та ну її на ... сказав би Лесь і придумав би якусь п'єсу а я собі пішов шукати свідомість - де тиииииииииииииии....???? тільки відлуння власного голосу і більш нічого шукаю знаходжу на дорозі якесь дрантя і впізнаю учорашні речі що кинув смердіти у п’ятий кут кімнати згадав “Чорний квадрат” Малевича думаю а може мені намалювати сірий трикутник чи зелений ромб або взагалі червоний паралелепіпед ні художника із мене не вийде зачекайте а може я - художник тільки свого відлуння отак зараз крикну у безодню і ніякого відлуння одне поглинання а відлуння у мені? роздумувати над занадто розумними речами хіба розумний здатен на таке отже я - дурень: - відгукниииииииииииииись... - відлуууууууунняяяяяяя деееее тииииииии...???? Saturday, October 20, 2001 Урізнобіч розбіглися ноги? Цікаво дивитись спросоння А де ж сонце-соня? Вмиваюсь а щітка? А дзеркало? Я де? Пора умирати... Пора умирати? Сонце ж сонливе сховало пожитки і курку. Налом! що хтось зарубав Я можливо? Я де? волосся кудись ізспросоння впаде і випаде Повний налом! Thursday, October 11, 2001 Виблискує щит, кривавляться мечі... Здіймається вгору повільно орел, Мов пращур війни, наче вісник предтечі. Напився він смерті з кривавих джерел. Повільно огляне кладовище свіже, Повільно злетить і повільно впаде, Повітря повільно він крилами ріже, Він щастя у воїнів смерті знайде. Крильми покриває обвітрені хмари. Ненависна тінь на всю землю лягла. Ввижаються в тіні прадавні примари, На полі панує із смерті імла. Сідає орел на кривавий олтар І тризну справляє по воїнам палим. Він - цар, він - Господь, він - всесвітній владар, Сміється над тими, що щастя шукали. Злітає й повільно кружляє над полем, У шлунку огидний і бажаний рай. Наповнений кров’ю, наповнений болем Колишній квітучий і праведний край. А їжі! Дивіться. Дивіться - а їжі!.. І поле-могила мовчатиме вік, І спогади свіжі і згадки несвіжі, І крик вже оглухлий, нечутний вже крик. Sunday, September 9, 2001 Вістря зневірених скель Ріже безжалісно хмари. Пісня сопілкою марить, Пісню впустив менестрель. Пісню порізали скелі, Пісні літають примари. Сірості небо у хмарах, Стерлися нот акварелі. Світло між хмарами сяє. Пісні нема – лише скелі. Пісню забули. Не знають Ноти життя менестрелі. Wednesday, August 29, 2001 Упала зоря, у річку скотилась. І річка – могила зорі. Над річкою постать спинилась, вслухається пильно - відлунюють співи могильні, а ноти води легкокрильні втонули у краплі чорнил. І ось зачиняються двері, могилу зорі возвели чорнильні рядки на папері, хоча і прекрасне могли возвести. Tuesday, August 28, 2001 дюни із кам'яного піску замість лісу гори із потрісканих черепів руни що пророчать смерть підбори стукають по бруківці спаленого міста гільйотина затупіла від розуму земля бридить кров'ю дитина ненароджена під зорею тля звела у мозку кубло хмари не покидають небо піт не змивається більше дощами примари увібрали в себе тіні світ народжує симфонію симфонія чудовість смерті в музиці відлуння радує тих що не поглухли агонія почувших та відчувших неминучість відлуння майбутніх подій... B.C. - A.D. Wednesday, July 18, 2001 Відчинилось вікно, зачинилось вікно... Кожен вечір трапляється це. Розпочалось кіно про хрести, про любов, золотеє яйце... Кожен вечір кіно Кожен вечір з вікна: - Не життя! Йдіть всі на... | |